Сон уснувшего сновидца

Автор: delirium, 01.01.2015

0c1e81f1b5bbbc2bdae5d4f1b8f71dbd

Я сидела и пыталась на вопросы дать ответы,

Но за окном стояло лето, и было жарко на дворе.

В первый раз видела я по истории билеты,

Ведь сдают такой предмет не на пятом, а на втором курсе.

Может быть, что всё иначе в странной и чужой мне бурсе,

Где за стенами моллюски в тёмно-синем море.

#

Посадили тебя рядом или сам подсел ко мне?

Почему дала я ручку? Отдал ты себя взамен.

И зачем ты очень нежно провёл рукою по моей руке?

Загорелись за минуту и сгорели в огоньке

Того чувства, что вспыхивает, как искра в кремне.

Звали тебя Ваней. Сдавали вместе мы экзамен.

#

Идиллия нарушилась. Когда открылись двери,

На нас напали. Мертвецы заполонили здание.

Мы нашли оружие. Проверив время по часам,

Убивали, словно мы – солдаты, а не одно название.

Как в сказке, картинки все сменялись быстро.

Всё шло не по маслу. Ни по датам, ни по нотам.

Как в фильме, конфликты нагнетались шустро.

Из ниоткуда к нам явились эти твари.

#

Живые трупы плохо пахли, и нас свело это с ума.

Мы друг в друга постреляли, благо, что не пулями.

Спрятавшись в медпункте, от горя или разума,

Побрали мы патронами нейротранквилизаторы.

Представления не имели, что утилизаторы

Счёт поведут жизням, которые станут нулями.

#

Вошло четыре около твоего сердца, по центру.

Ты загнал мне три рядочком в правую лопатку, в спину.

Застыв, ты начал падать, я поймать успела.

Если ты умрёшь, то и я здесь ненадолго, тут же сгину.

Голова внезапно чистой и без мыслей стала,

Как будто ни души, ни тела по всему километру.

#

Перебивает щёлочь кислоту. Значит, дать адреналин —

Единственная помощь. Это антидот,

В свободном доступе лежащий на полу.

Это как для шарика воздушного азот,

Который канул в весны прошлогодние.

Восход превратит мертвечину в золу.

Держу скрюченными пальцами последние

Колбу и шприц. Знаешь, что делать. Действуй, павлин.

#

Если всё же я умру, то сразу и воскресну.

Мы увидимся ещё. Я обещаю. Честно.

Если это точно будет для тебя уместно,

То вернусь к тебе обратно. Когда вновь усну.

Рубрика: Стихи - Комментарии закрыты

Вдруг

Автор: delirium, 23.12.2014

000033

Вдруг дальше нет ничего?
Года убегают. Нам всё равно.
Мы далеко. Там, где людно,
Не видят, как плохо кому-то.
Вдруг нет слова «дальше»?
Как подросли дети чужие.
Когда повзрослели родные?
Движется время быстрее.
Вдруг суждена одна пустота?
«Нет» — говорим, хотя знаем, что «да».
Расходимся порознь. Как поезда,
Мы убегаем. Вокруг суета.
Вдруг потом лишь невесомость?
Нам интересно, но будто бы вскользь.
Так мы устроены. Где памяти кладезь?
Но внутри нас — скелетная кость.
Вдруг этого не существует?
За тёмным тунеллем не следует свет.
Машина сорвалась в тёмный кювет.
Меня не будет. Мой мозг бушует.
Вдруг я всего не успею?
Белая рыба не станет форелью.
Сладкая жизнь присыпается солью.
Жертвовать нужно всем тем, чем сумею.
Вдруг мы попали в чьи-либо сны,
Где зомби бегут через мосты?
Кровь не течёт сквозь столетние вены.
Души наши — не наши. Мы только клоны.
Вдруг это всё — тлен?
Ещё вчера ждали выхода песен.
Сегодня забыли. Прошло столько весен.
На завтра уже не вырастет клён.
Вдруг всё происходит по кругу?
Не желаю зла ни себе, ни врагу.
Получаю то, что отдать могу.
Отдаляясь, мы приближаемся к другу.
Вдруг вспомним, кем раньше были?
Расчерчено небо на мелкие сетки.
Звёзды сияют, цепляясь за ветки.
Что после «вдруг»? Как до нас жили?

Рубрика: Стихи - Комментарии закрыты

Фіаско

Автор: delirium, 16.12.2014

0_29f18_d2aac69d_XL

В нього обмаль часу. Скоро знов помре. Психічно.
А це ще гірше за фізичну смерть.
Гине з кожним днем часточка його. Клінічно
Він неначе мертвий. Та лише на мить.
Ти завжди сама. Коли прийшла зима,
Написав тобі. Мала бути вдома.
І ти відповіла. Так, що довелося
Напружити свій мозок, щоб не здатись лосем.
Те, що в серці мав, він не відкривав.
Правильно вчинив. Але здійснив помилку.
Який чудовий вибір. Чому ти не крива?
Хтось постукав в двері. Залишив посилку.
Там лежало все. Всі його дарунки.
Закрив очі руками. Пригадав цілунки.
І те, що ти казала — пусті обіцянки.
Твої кляті гулянки. Дивні забаганки.
Мороз, мов чарівник, малює візерунки.
Розірвав на шмаття мрії та малюнки.
Ти не любиш холод. І коли самотньо.
Якщо не хочеш взимку, дочекайся жовтня.
Навіщо бити по щоці? Там і так вже мокро.
В стосунках ти дурна. А за хлопця — прикро.

Рубрика: Вірші - Комментарии закрыты

Про що думають мерці?

Автор: delirium, 03.12.2014

8262fe8576e9

Прийшовши вперше до її надгробку він не міг зрозуміти, чому вона мала зникнути саме зараз, після того, як ненадовго, але врешті-решт, між ними не існувало недомовленостей. І нарешті було цілком зрозуміло, що вони відчувають одне до одного.

На могилі був встановлений недорогий шматок каміння, які, зазвичай, увінчують місця останнього прихистку ще донедавна одухотворених людських створінь. З цього прямокутного бездушного матеріалу на нього дивилося усміхнене, миле, давно знайоме і таке рідне обличчя людини, якої вже не буде серед живих. Рома благав небеса повернути Марину, але вони лишалися глухими та невблаганними до болю та страждань.

Йдучи вперше і востаннє, люди вже не повертаються з тих місцин, в які вирушають зовсім неочікувано. Ми просто їх більше не побачимо. А вони завжди з нами.

Суіцидальники плекають свій намір з самого початку. Ряд випадкових та доленосних подій наближає той момент, коли слабкі духом вирішують, що вони не мають достатньої мужності жити далі.

Водночас сильні докладають зусиль, щоб піти проти обставин.

Найневдалішим прощанням зі світом в такій класифікації вважатимуться ситуації, в яких звичайні пересічні, які можуть йти по вулиці, раптово помирають від серцевого нападу, або ті, в яких позбавляють життя вже типовими чи найогиднішими способами.

Поодинокі щасливці одного вечора лягають спати і наступного ранку не просинаються. В тому іншому, невагомому, недослідженому стані сновидінь інколи хочеться перебувати вічно, тому декого можна привітати з таким мирним та безболісним відходом від дійсності.

Так було раніше. Так думають всі непосвячені. Все навпаки.

Рома теж часто мріяв про те, щоб не тільки проектувати власні сни, а й керувати ними, повністю контролюючи, переривати, повертаючись, коли заманеться, та цілком занурюватись, не прокидаючись. Це вміння переважно межує з летаргією та сомнамбулізмом, і, на жаль, вона надто довго вміла це робити на межі, будучи духовно здоровою. Тому, ненавмисно, звісно, але діагноз гіперсомнія та парасомнія Марина, хоч і не просила, але отримала. Такого існування нікому не побажаєш. Це було, як завжди, несправедливо, проте важко сказати, що ліпше: таке страдницьке коротке життя, яке вона вела, але разом з ним, де б вони намагалися подолати недугу чи хоча б подовжити кількість днів, чи її передбачуваний відліт туди, де її муки припинилися. Свій стан вона сама описувала як власне нічим незатінений узвичаєний розвиток подій. Час сплинув, ніби бідна дівчина зробила все, щоб заслужити таке сконання від сонного паралічу, коли ніхто не був в змозі їй допомогти, бо нікого не було поблизу. Через це парубок часто звинувачував себе, але ясно, як день, що винних немає.

Чимраз глибше, ще від свого народження, Рома задумувався про смерть: яка вона, якою буде, чому приходить, як вибирає своїх жертв і як її обдурити. Принаймні як відтягнути момент зустрічі з невідомим, і через це – похмурим та відлякуючим єством темної фігури потойбіччя. Нічого суттєвого не видумавши, він полишав напризволяще безуспішні спроби, проте не відкладав у довгий ящик, щораз звертаючись до екзистенційних питань у думках, яким дозволяв безперервно атакувати мозок.

Після її смерті стало занадто тяжко усвідомлювати, що Марини вже не буде, і того життя поряд з нею, яке він напланував, також.

Спершу хлопець відвідував її могилу чи не кожен день. Мимовільно пролітали місяці, скоріше змінювалися пори року, щорічно темп пришвидшувався, і візити ставали дедалі рідшими. З часом пустка в грудній клітині затягнулася. Тим не менше, так ніколи й не заповнилася. Він одружився через кілька років лише для того, щоб не бути самотнім і лишити нащадків. Коли народилися малюки, а їх на даний момент троє, приходити до невідомої їм людини було б трохи дивним. Розповісти про неї він не міг і не наважувався, адже тоді довелося б ознайомити малих і з паралельним світом, та привідкрити завісу до ангелів і демонів, що живуть серед людей, а це неможливо. Він обіцяв їй. Багато що. Дещо і посмертно. Тож скоро Рома покинув цю справу, як Марина відчайдушно й хотіла. І перестав її відвідувати. І маленький пагорб поріс люпином та різними травами й деревами, які вона так любила колись. Тут були і берези з вербами неподалік, над ставком біля кладовища, і калина поряд з узголів’ям, і конвалії там, де мали бути її кістки. Відколи її засипали землею, природа плакала за нею.

Його теперішня дружина помре за два місяці від онкології. Він наздожене матір своїх дітей майже в річницю подружнього життя. Так би мовити, два десятки років разом. А королеві його життя могло бути 40, як і йому. Й все сталося б інакше. Якби вона була жива…

Та смертельний танок виявиться таємницею його біографії. Тепер тільки сліди від пазурів на спині можуть натякнути на причину його фінального виходу.

Рома цього не знатиме, сидячи востаннє там, коло вінків, де, вірогідно, він міг би її почути чи побачити, якби Марина лише захотіла.

Не всі залишаються на Землі. Дехто йде далі. Та вона не все закінчила тут. І йому було це відомо. І хай дівчина зараз з іншого боку, проте вона ще може допомогти. Нехай не собі і не хлопцю, а іншим.

Споконвічний договір утримує не лише їх обох від порушень, а й багатьох інших від бездумного втручання. Обрані зберігають хиткий баланс ціною власних життів, як і ці двоє з тієї сторони. Але якщо мир вже порушено, то жорсткі правила та закони не діятимуть.

Надприродне ховається за спиною. Не варто це бачити без підготовки. Цей досвід змінює все назавжди, і ймовірно, що кінець прибуде раніше, ніж очікується.

Казки, повір’я, упередження, міфи та легенди реальніші, ніж можна собі уявити.

Всі помруть. І добре, якщо через природні катаклізми. Світ більше не безпечний.

Рубрика: Новели - Комментарии закрыты

III

Автор: delirium, 30.11.2014

0c0eacc71cd1c40fe4af46dfb36bb64c

Я уходила вон с улыбкой.

В то время шли дожди.

Ничего доброго не жди,

Чувствуя себя фальшивкой.

#

В мозгах моих ужасная прошивка.

«Ладно, подожди» вместо «Уходи».

Это что? Не знаю. Бедные соседи.

Я молчала, будто бы я – рыбка.

#

Быть может ты, зеленоглазка,

Разговоришь меня, как в сказке?

Убедишь ли, что ты тот, кто нужен мне?

#

Я без особых перспектив.

Где веский твой мотив?

Мы подходить должны, как штаны ремню.

Рубрика: Сонеты "Издержки разума" - Комментарии закрыты

II

Автор: delirium, 29.11.2014

0c08a6f8e63b8132eccf9bc8f6ecdb1d

И за то, что я одна.

И всё равно, что за пора.

Я дома. Вот моя нора.

С глаз упала пелена.

#

Пью чай с печеньем у окна.

Никто не видит, что дыра

Кроется внутри, где вера.

Какая разница, что я умна.

#

Романтик я, и я – обречена,

Несуществующим увлечена.

Меня спасёт надежда в лучшее, что в мире.

#

У меня есть одна мания:

Составьте мне компанию.

Утешение найду в маленьком кусочке сыра.

Рубрика: Сонеты "Издержки разума" - Комментарии закрыты

I

Автор: delirium, 24.11.2014

myeo_01

В домах потухли свечи.

Сползало мясо с вертела.

Вдруг что-то внутрь влетело,

Когда испёкся хлеб в печи.

#

Здесь жили люди, а не звери,

Этого порыв будто не заметил.

Он был силён и духом светел,

Он  смог открыть чужие двери.

#

В тот тёплый вечер

Гулял последний ветер.

Палитра солнца после лета.

#

«Прочь лети!» – прощалась осень.

«Вернусь месяцев за восемь».

Благодарю зиму за это.

Рубрика: Сонеты "Издержки разума" - Комментарии закрыты

4

Автор: delirium, 23.11.2014

1261054421_laberintos-del-alma-i

Я вбив її. В своїй хворій уяві.

І викреслив назовсім із довкілля.

От тільки речі я лишив ті самі;

Від розриву не дійду до божевілля.

#

Ти полонила мене блискавично,

Бо те розчарування забути я був радий,

Але таке трапляється вкрай рідко.

Маєш, як і всі, негативні людські вади.

#

Звичайна ти, і ходиш, як властиво лиш людині.

Моя закоханість пройшла, ніби сновидіння.

Минула наче. Почуття мої оманливі, тваринні.

Хоча я мав пожати те, що посадив – насіння.

#

Гадав, все зміниться. Зрозуміють всі. Та осуд

Отримав тільки. Не щастя, а розбитий посуд.

Рубрика: Сонети "Демастеріон" - Комментарии закрыты

3

Автор: delirium, 13.11.2014

creation

Насправді, ми ще навіть не знайомі.

Такі, як я, їй нецікаві зовсім. В цьому й сіль,

Що ми живемо не в одному домі.

На нашій хвилі перешкоди звідусіль.

#

Хоч підійти боюся, тягне мене до тої,

Яка пливе так тихо, як справжня мадемуазель.

Підготував слова, які сказали феї.

Розріджене повітря п’янить, мов карусель.

#

Проте я запізнився. Поспішив до неї.

Вона лежить вже, наче нежива.

Її легка хода згубила всіх в алеї.

Виглядає так, ніби ще не мертва.

#

Краще б вона вмерла. І я також. На волю

Проситься історія. Сюжет простий до болю.

Рубрика: Сонети "Демастеріон" - Комментарии закрыты

2

Автор: delirium, 12.11.2014

80e2780c0b1c

Мінливий настрій маю. Я тонкий, як гніт.

Цілий Всесвіт покладу до її довгих ніг.

Я пронесу її через життя; вогонь і лід.

Буде тепло. Її ніжна шкіра наче білий сніг.

#

Пролітають повз зірки.

Повільний річки плин.

Швидкі птахи, як ящірки,

Збудували в небі клин.

#

Я все уявляв, поки час минав,

Як про це пишуть у книжках.

Я прочитав, як Він про Неї дбав,

А страх засів глибоко у нирках.

#

Постійно думав, коли буду поруч з нею

І попрохаю назавжди стати моєю.

Рубрика: Сонети "Демастеріон" - Комментарии закрыты

« назад  наверх