Про що думають мерці?

Автор: delirium, 03.12.2014

8262fe8576e9

Прийшовши вперше до її надгробку він не міг зрозуміти, чому вона мала зникнути саме зараз, після того, як ненадовго, але врешті-решт, між ними не існувало недомовленостей. І нарешті було цілком зрозуміло, що вони відчувають одне до одного.

На могилі був встановлений недорогий шматок каміння, які, зазвичай, увінчують місця останнього прихистку ще донедавна одухотворених людських створінь. З цього прямокутного бездушного матеріалу на нього дивилося усміхнене, миле, давно знайоме і таке рідне обличчя людини, якої вже не буде серед живих. Рома благав небеса повернути Марину, але вони лишалися глухими та невблаганними до болю та страждань.

Йдучи вперше і востаннє, люди вже не повертаються з тих місцин, в які вирушають зовсім неочікувано. Ми просто їх більше не побачимо. А вони завжди з нами.

Суіцидальники плекають свій намір з самого початку. Ряд випадкових та доленосних подій наближає той момент, коли слабкі духом вирішують, що вони не мають достатньої мужності жити далі.

Водночас сильні докладають зусиль, щоб піти проти обставин.

Найневдалішим прощанням зі світом в такій класифікації вважатимуться ситуації, в яких звичайні пересічні, які можуть йти по вулиці, раптово помирають від серцевого нападу, або ті, в яких позбавляють життя вже типовими чи найогиднішими способами.

Поодинокі щасливці одного вечора лягають спати і наступного ранку не просинаються. В тому іншому, невагомому, недослідженому стані сновидінь інколи хочеться перебувати вічно, тому декого можна привітати з таким мирним та безболісним відходом від дійсності.

Так було раніше. Так думають всі непосвячені. Все навпаки.

Рома теж часто мріяв про те, щоб не тільки проектувати власні сни, а й керувати ними, повністю контролюючи, переривати, повертаючись, коли заманеться, та цілком занурюватись, не прокидаючись. Це вміння переважно межує з летаргією та сомнамбулізмом, і, на жаль, вона надто довго вміла це робити на межі, будучи духовно здоровою. Тому, ненавмисно, звісно, але діагноз гіперсомнія та парасомнія Марина, хоч і не просила, але отримала. Такого існування нікому не побажаєш. Це було, як завжди, несправедливо, проте важко сказати, що ліпше: таке страдницьке коротке життя, яке вона вела, але разом з ним, де б вони намагалися подолати недугу чи хоча б подовжити кількість днів, чи її передбачуваний відліт туди, де її муки припинилися. Свій стан вона сама описувала як власне нічим незатінений узвичаєний розвиток подій. Час сплинув, ніби бідна дівчина зробила все, щоб заслужити таке сконання від сонного паралічу, коли ніхто не був в змозі їй допомогти, бо нікого не було поблизу. Через це парубок часто звинувачував себе, але ясно, як день, що винних немає.

Чимраз глибше, ще від свого народження, Рома задумувався про смерть: яка вона, якою буде, чому приходить, як вибирає своїх жертв і як її обдурити. Принаймні як відтягнути момент зустрічі з невідомим, і через це – похмурим та відлякуючим єством темної фігури потойбіччя. Нічого суттєвого не видумавши, він полишав напризволяще безуспішні спроби, проте не відкладав у довгий ящик, щораз звертаючись до екзистенційних питань у думках, яким дозволяв безперервно атакувати мозок.

Після її смерті стало занадто тяжко усвідомлювати, що Марини вже не буде, і того життя поряд з нею, яке він напланував, також.

Спершу хлопець відвідував її могилу чи не кожен день. Мимовільно пролітали місяці, скоріше змінювалися пори року, щорічно темп пришвидшувався, і візити ставали дедалі рідшими. З часом пустка в грудній клітині затягнулася. Тим не менше, так ніколи й не заповнилася. Він одружився через кілька років лише для того, щоб не бути самотнім і лишити нащадків. Коли народилися малюки, а їх на даний момент троє, приходити до невідомої їм людини було б трохи дивним. Розповісти про неї він не міг і не наважувався, адже тоді довелося б ознайомити малих і з паралельним світом, та привідкрити завісу до ангелів і демонів, що живуть серед людей, а це неможливо. Він обіцяв їй. Багато що. Дещо і посмертно. Тож скоро Рома покинув цю справу, як Марина відчайдушно й хотіла. І перестав її відвідувати. І маленький пагорб поріс люпином та різними травами й деревами, які вона так любила колись. Тут були і берези з вербами неподалік, над ставком біля кладовища, і калина поряд з узголів’ям, і конвалії там, де мали бути її кістки. Відколи її засипали землею, природа плакала за нею.

Його теперішня дружина помре за два місяці від онкології. Він наздожене матір своїх дітей майже в річницю подружнього життя. Так би мовити, два десятки років разом. А королеві його життя могло бути 40, як і йому. Й все сталося б інакше. Якби вона була жива…

Та смертельний танок виявиться таємницею його біографії. Тепер тільки сліди від пазурів на спині можуть натякнути на причину його фінального виходу.

Рома цього не знатиме, сидячи востаннє там, коло вінків, де, вірогідно, він міг би її почути чи побачити, якби Марина лише захотіла.

Не всі залишаються на Землі. Дехто йде далі. Та вона не все закінчила тут. І йому було це відомо. І хай дівчина зараз з іншого боку, проте вона ще може допомогти. Нехай не собі і не хлопцю, а іншим.

Споконвічний договір утримує не лише їх обох від порушень, а й багатьох інших від бездумного втручання. Обрані зберігають хиткий баланс ціною власних життів, як і ці двоє з тієї сторони. Але якщо мир вже порушено, то жорсткі правила та закони не діятимуть.

Надприродне ховається за спиною. Не варто це бачити без підготовки. Цей досвід змінює все назавжди, і ймовірно, що кінець прибуде раніше, ніж очікується.

Казки, повір’я, упередження, міфи та легенди реальніші, ніж можна собі уявити.

Всі помруть. І добре, якщо через природні катаклізми. Світ більше не безпечний.

Рубрика: Новели - Ваш отзыв

Ваш отзыв

  наверх