4

Автор: delirium, 23.11.2014

1261054421_laberintos-del-alma-i

Я вбив її. В своїй хворій уяві.

І викреслив назовсім із довкілля.

От тільки речі я лишив ті самі;

Від розриву не дійду до божевілля.

#

Ти полонила мене блискавично,

Бо те розчарування забути я був радий,

Але таке трапляється вкрай рідко.

Маєш, як і всі, негативні людські вади.

#

Звичайна ти, і ходиш, як властиво лиш людині.

Моя закоханість пройшла, ніби сновидіння.

Минула наче. Почуття мої оманливі, тваринні.

Хоча я мав пожати те, що посадив – насіння.

#

Гадав, все зміниться. Зрозуміють всі. Та осуд

Отримав тільки. Не щастя, а розбитий посуд.

Рубрика: Сонети "Демастеріон" - Ваш отзыв

Ваш отзыв

  наверх