Urbi et orbi

Автор: delirium, 24.09.2014

Несправедливість. Всім знайома

Ця річ. Нещодавня. Не нова

У світлі дня. Ми йдемо додому.

Хтось нас образив. Знову

На ногу наступив. Корова

І та крокує. Королева

І та не стільки має прав.

Тікає бідний. Наче вкрав

Скоринку хліба. З круглого столу

Безліч крихт дають. Додолу

Жодна не впаде. Для того,

Кому потрібна лиш одна.

Сьогодні стало вже не модно

Комусь допомогти. Самотньо

Плететься дехто, для кого

Не лишилось теплого.

Хіба що вдосталь гіркого.

Нема нічого ємкого

Чи хоча б їдкого. Слова…

Вони тільки полова.

Зупинятися не сміймо.

Наодинці не стіймо.

Я хочу чуть дієслова.

Якщо не можу бачить дій.

Сила-силенна природних стихій

Не зможе зламати моїх мрій.

У світі достобіса подій.

З них більша половина трагедій.

Бо надто лихий злодій

Мав забагато претензій.

Насправді він не лиходій.

Зайнявся руйнуванням всіх ілюзій.

Які стали головними темами поезій.

І сюжетами тупих мелодій.

Він вирішив Вам дати бій.

Як справжній лицедій.

Для мене персонаж – добродій.

Для Вас – чергова доба рецензій.

Проте завжди декілька надій

Залишиться. Як живий напій.

Одного звичайнісінького ранку

Не встане хтось. На ганку

Не политі чарівні квітки.

Позабуті стародавні плітки.

Нас посадили в клітки.

Ми в них гниємо. Бідолахи.

Порхають інші. Як птахи.

Несуться поруч дітлахи.

Всі разом ми — прості комахи.

До нас не має діла. Анітрохи

Ми не вдоволені. Без пороху

Пересуваються створіння

Туди й назад. Чиєсь творіння

Лежить обличчям на асфальті

В наскрізь мокрому пальті.

Звичайне видно тут коріння.

Тепер не жити Вам без мотлоху.

Придбали дивні лахи.

І ходите, як черепахи.

Наповнюєте пелехи.

І наливаєте повні келихи.

Почалося все дуже давно.

Коли було так само холодно.

Пронизував до м’яса вітер.

Не існувало горілки літр.

В той час нам було все одно.

У що вдягнутись і що їсти.

І у містах було повітря чисте.

Яким ми дихали на повну.

Не мали здібностей. Ми мовну

Необхідність виражали через жести.

І в хатах тільки трішечки замести

Для охайності було потрібно.

Відсутнє золото та срібло.

В печерах вили ми кубло.

Кожнісіньке стебло

Ми доглядали. Задля хутра

Тварин вбивали. Їхнє нутро

Ми з’їдали. За звірів прикро.

Ви ними стали. А тоді

Життя здавалося премудрим.

Сьогодні добре лише щедрим.

Рефлексії немає у воді.

Ніхто не йде на сповіді.

Нерівність у певному народі

Призводить до біди в природі.

Погода скаче, осінь плаче.

Сонце стає байдужим. Неначе

Назавжди прийшла. Депресія

В усьому канонічному. Експресія

У жовтогарячому. Божевілля

У людських думках. Свавілля

В різних країнах. Через тисячі років

Все зникне. Випаде купа снігів

На землю. Налетять з усіх боків
На істот поодиноких. Зітканих з пороків.

Кілька малесеньких уламків

З середньовічних обладунків.

Ховатимуться під товщею пісків.

Шеренги невдалих сніданків.

Шматки несплачених рахунків.

Мрії із нездійснених стосунків.

Пелюстки з надгробних вінків.

Ланцюги великих прорахунків.

Що будуть цурпалками тих міфів.

Які стануть дійсністю невдовзі.

Якщо не матимете на увазі.

Що може статися. У молоді

Все має бути добре. Годі

Нав’язувати нам погляди чужі.

Ніби Ви – досвідчені мужі.

Ви лежите на сонячному пляжі.

І будуєте із замків міражі.

І Ваші вежі закривають ті пейзажі.

Привабливі для будь-якої подорожі.

Тож терпіння має тонкі межі.

При всій своїй відвазі
Ми на півдорозі.

Ми від духовного за сім кроків.

Від співів ранніх жайворонків.

Картин чудернацьких художників.

Завіси палких поцілунків.

Пакунків з щирих подарунків.

Пари гарних знімків та малюнків.

Бібліотеки книг відомих класиків.

Миски улюблених персиків.

Якщо Ви ще не дерев’яні.

Ваші душі не кам’яні.

Маєте серце в глибині.

І не спочиваєте в труні.

На полі за вікном пасуться коні.

І Ви їх бачите. Бо Ви – не п’яні.
Ви п’єте чаї трав’яні.

Сидите в дешевій кав’ярні.

І шуби у Вас не хутряні.

Не завжди Ви слухняні.

Купуєте прикраси різдвяні.

Ховаєтеся в бур’яні.

Ідеї Ваші не льодяні.

А зовсім легкі. Повітряні.

Ви маєте можливість бути з нами.

Без звичного притискання панами.

Ви будете чиїмись синами

Зі своїми іменами.

Гулятимемо табунами

З чаклунськими снами.

Плаватимемо човнами

Чорними ночами.

Не плакатимемо прозорими сльозами.

Не говоритимемо заїждженими фразами.

Ми ходитимемо містами

І падатимемо дощами.

Не чекатимемо дзвінків.

А запрошуватимемо парубків.

Та прекрасних довгокосих дівчат.

Яких не змушуватимемо мовчать.

Реальний світ замінить віртуальний Інтернет.

Якщо ціннішим стане романтичний сонет.

Ніяких зрадників та завойовників.

Фанатиків та єретиків.

Політиків та землевласників.

Змовників та шкідників.

Коли різниця зникне у годинників.

Цілими стануть черепки у глечиків.

Рубрика: Вірші - Комментарии закрыты