Absurdus

Автор: delirium, 06.10.2014

Загублені. Ми разом як окремо.

В місті як у місці без людей.

Купа питань та жодних відповідей.

Розгублені. Полуниць гора із кремом

Насипана в таріль без денця.

#

Налляте молоко по самі вінця.

Проте продукти ці не варті і червінця.

Якщо не можеш поділитися з шаленцем.

Що стане у майбутньому обранцем.

Вірним. Чесним. Пристрасним коханцем.

#

Нудне життя в поліетилені

Нічим не краще, ніж в тунелі.

Де світло у кінці не світить

І не цвітуть безладні квіти.

#

Повний місяць вже не сходить.

Вона сама в людському світі.

Як горобчик в метрополітені.

Коли хочеться дивитися на скелі.

#

Молода дівчина, а в думках – стара.

Вона чекає миру.

А помре – задарма.

Невидима примара. Немає тут добра.

#

Вона шукає те, що значення не має.

Якщо воно і є, то десь воно дрімає.

І звуть його коханням.

А може – і життям.

#

Він – такий же, як вона.

Але в країні йде війна.

Неймовірно, щоби це було причиною.

Осінньою меланхолійною дниною

Зустрінуться вони. Несповна розуму.

Коли земля впаде в пітьму.

І розпустить вона свою руду косу.

#

Як прикро. Поки що не відають вони.

Що на планеті не існує лестригонів.

Люди летять повз, як дикуни.

В конюшнях не гарцують скакуни.

#

Сонце знову сіло тисяча-мільйонний раз.

Виставили молодята напоказ

Свою любов прекрасну без прикрас.

Її він не покине. Без образ.

Наше існування – не рядок звичайних фраз.

#

Листя опаде і почнеться листопад.

Сніг засипле чорне. І вечірній зорепад.

Осяє м’яким сяйвом білий снігопад.

Кожнісінька історія інакша на свій лад.

Нетривала пам’ять – одна із наших вад.

Та шлях їх не почався ще. Не склали тих балад.

Які читають, зазвичай, під білий шоколад.

#

Кардіограми серць усі йдуть до кінця

Прямої. Пентаграми душ не чекають танцю.

Вони тікають у глибінь озерця

І шлють свій поцілунок хлопцю.

Як янголи благословляють парубка.

Бо заслуговує вона такого юнака.

Не та, що ззовні лиш – білявка.

А та руда, що в дійсності – чорнявка.

Рубрика: Вірші - Комментарии закрыты